Історія 597

Моя кредитна історія – Яновської Ірини Григорівни,  почалася у зв’язку з надзвичайно складною життєвою ситуацією, яка виникла після того, як мій чоловік звільнився зі служби у Збройних силах України. Йому було дуже важко адаптуватися до цивільного життя, і тривалий час він не міг знайти роботу. Увесь цей період ми жили вчотирьох — з двома дітьми — лише на мою скромну заробітну плату, при цьому орендуючи житло. У перші три місяці після звільнення чоловік отримував по 5 000 грн. від Центру зайнятості як безробітний, але ці виплати припинились після тримісячного терміну. Крім того, на чоловіка щомісяця нараховувались аліменти на його доньку від першого шлюбу, що ще більше ускладнювало нашу фінансову ситуацію.

Перший кредит я взяла в компанії Манівео — сума була незначною, і умови здавались прийнятними. Я сподівалась, що зможу перекрити його з наступної зарплати. Але коштів постійно не вистачало, і так почалась спіраль: я змушена була брати нові кредити, щоб погасити попередні. Відсотки на нові позики були щоразу вищими, ситуація ставала дедалі критичнішою. З часом компанія перестала видавати мені нові кредити, і я змушено звернулася до інших мікрофінансових організацій, де умови вже були значно жорсткіші. Зі збільшенням кількості кредитів і боргових зобов’язань, психологічний тягар зростав. Коли чоловік врешті знайшов роботу, борги вже стали такими великими, що я не знала, як йому про це сказати. Він перебував у нестабільному моральному стані після служби, тому я боялася ще більше ускладнити його психоемоційний стан. Його зарплатня також була низькою, з якої автоматично вираховувались 25% на аліменти, а певний час — навіть 50% через заборгованість. За весь цей період батько моїх дітей жодного разу не виплатив аліменти — вже більше восьми років. Діти потребують постійного догляду та значних витрат. Через нестачу коштів я не могла дозволити собі навіть другу роботу — уся хатня робота та виховання дітей були виключно на мені. Додаткових джерел доходу не мала. Підприємницькою діяльністю ніколи не займалася, ФОП не відкривала.

Я не маю нерухомості чи інших цінностей. У власності — лише старий автомобіль Mitsubishi Carisma 1997 року випуску, який вже не має значної ринкової вартості.

З кінця березня 2025 року я остаточно перестала виплачувати кредити, адже вже не було можливості отримати нові позики для перекриття попередніх. Це було остаточне падіння в боргову яму. Я почала відчувати постійний тривожний і депресивний стан. Були думки про самогубство, бо я щиро вірила, що це єдиний вихід, щоб не підставляти свою сім’ю під постійний пресинг з боку колекторів та кредиторів. Колектори надсилали повідомлення з погрозами, дзвонили в будь-який час доби, зверталися до моїх знайомих, що завдавало мені глибокого морального болю та сорому. Я намагалася домовитися з кредиторами, просила про реструктуризацію, пояснювала обставини, але отримувала відмови або зустрічала повну байдужість до мого становища. Ніхто не хотів чути про складну життєву ситуацію. Зараз я намагаюся боротися за себе і своє життя, і дуже сподіваюся на розуміння суду та можливість отримати другий шанс.

Так і розпочалась моя боргова яма, з якої не маю сил вибратись, через необережність з оформленням одного кредиту для сплати іншого і, так до 2025 року, чим все сильніше та сильніше загнала себе у безвихідь.

Зараз я вже банкрут та звільнилась від боргів. Я дуже дякую компанії “Звільнимо”. Вони мені дуже допомогли, я нарешті розпочну життя з нової сторінки.